Ты, просто дождись через бури, невзгоды...
Ты, только дождись, не смотря ни на что.
Ты, только войди лишь в небесный покой Мой.
Ты, просто лишь верь, пусть не верит никто.
Пускай говорят тебе, что невозможно...
Пускай говорят: не бывает чудес!
Так жизнь, на земле, не понятна и сложна.
Но, неба крупинка, на ней всё же есть.
То - вера твоя и любовь, и надежда.
Сокрытые в любящем Боге твоём.
Ведь нужно огнём быть испытанным прежде,
Чем, в небо, для радости вечной, войдём.
Он не обещает избавить от боли.
Но, в боли, всегда будет рядом с тобой.
Поможет пройти все земные невзгоды,
Ведь Он есть твой Бог, Он - святая Любовь.
Трех юношей Он, от печи, не избавил.
Он был, вместе с ними, в горящем огне.
Им не повредило печи этой пламя
Ведь, каждый из них, верность Богу хранил.
Однажды придет долгожданное счастье.
Такое огромное! Просто поверь!
Забудутся тяжкие годы ненастья.
Поймешь - оно стоит всех прошлых потерь!
Ты - просто дождись! Просто тихо, по детски,
Сокройся в любви дорогого Отца.
Ты - только дождись, не спеши сомневаться
И счастью души уж не будет конца!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
