Весна на землю знов прийшла,
Поспішно зняла сніг з свого плеча.
Зацвіли білим цвітом яблуні в саду,
Милуючи, даруючи, усім свою красу.
Пелюстки ніжні осипаються до долу,
А запахи...Вдихаються усіми по-новому.
І сили знову в тілі десь беруться,
До сонця, скиби, у труді перевернуться.
Дожили...Охрипло бурмотить стареча,
До сонця з криками, вовтузиться малеча.
Ступають, по пелюстках, в поспіху прохожі,
На посмішку, до зустрічних, ох, зовсім не охочі.
Усім, так ніжно, в цвіті посміхається весна,
Всіх підбадьорить, подарує крихітку тепла.
Заглянуть теплі промені весни
В усі домівки, вулиці й двори.
Усім, усім, дарує знову Бог весну,
І бідним і багатим-всім дає ось цю красу!
Дає момент ще раз Його любов пізнати,
В молитві честь й хвалу Йому воздати.
Зацвівшу, ніжну, гілочку весни,
Я з трепетом, притулю до щоки.
Скажу, Отець, за все, за все прости,
І дякую ,Тобі, що дожила ще раз я до весни!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Коллектор - Иван Борисов Рассказ-аллегория написан, исходя из проповедей моего пастора.
Написан он от первого лица, чтобы читатель мог поставить себя на место действующего лица. Также, на протяжении всего сюжета не произносилось ни одного слова. Это прообраз того, что грех начинается с мысли.
