Поэты умирают рано.
К чему Поэту долгий век?..
Он на себе несёт те раны,
что сделал подлый человек.
Неся в преодоленьи боли,
о коих и Сизиф не знал,
имея знаний пуды соли,
и видя гнусный идеал,-
смирён, и терпелив, и кроток;
похож во многом на ХРИСТА;
не суеслов в спряженьи глоток,
но сердцу посвятив уста.
Оно - в кулак, и блик ладони,
оно в тиши, и в громе бурь,
в любви, и в гневе на изломе -
зовёт Добро, сметая дурь.
Оно чеканит словом слово,
сплетая в ритмы верный слог,-
талантливо, свежо и ново,
что даже Радуется БОГ.
Но слышат ли его невежды!?
Где в них упрятан добрый слух,
который ведает надежду
и тем питает скромный дух?
Молюсь Тебе, мой АВВА ОТЧЕ:
Прости, Очисти, Вдохнови,
Разрушь всё мерзостное вклочья,
Наставь в Своей Святой ЛЮБВИ
и подлеца, и прохиндея,
и блудника, и трепача.-
Пусть в иже с ними Божье Семя
Войдёт, настойчиво Стуча,-
и Обличит до Обращенья!-
Воистину! Вовек веков!
Да Здравствует Твоё Спасенье,
где в Кровь с Креста Сочит ЛЮБОВЬ.
..................................
Поэты умирают рано?..
Поэтам нужен долгий век!
...За всех людей Понёс все раны
ХРИСТОС.- И БОГ, и Человек.
А . Горнист,
г.Павлоград , Украина
Дай мне, ДУХ СВЯТЫЙ, Чудо-рифму, - чтоб в Ритме с БОГОМ Пребывать!.. e-mail автора:gur-gor@mail.ru
Прочитано 10222 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
